Не свисти…або свисти по ділу!

«Пташина мова –це фразеологізм, яким позначають мову, перевантажену термінами і зрозумілу тільки небагатьом або взагалі малозрозумілу. А ще народна казка так називається.

В народі кажуть: «Не свисти – грошей не буде”. Чи просто «Не свисти!», але вже про інше. Проте корінні мешканці Канарських островів (острови Гомеро) постійно пересвистуються, без особливого збитку для своїх фінансів. Цей унікальний спосіб спілкування дозволяє розмовляти на відстанях до трьох кілометрів. Завдяки цьому можна уникнути зайвого пересування островом, просто «висвистуючи» знайомого з вікна власного будинку.

Для жителів Ла Гомера одного з Канарських островів, така пташина мова є другою мовою спілкування, і нею володіє практично кожен місцевий. Дійсно, якщо не знати, що ці звуки видає людина, гість острова цілком може прийняти їх за спів птахів, тому що всі слова передаються свистом.

Про походження цієї мови мало що відомо. Ті перші поселенці з Європи, які прибули на острів в XV столітті, зустріли там народність, що має назву «гуанчі», і вони вже користувалися свистом для спілкування на великій відстані.

С часом жителі  острову почали використовувати свист іспанською, хоча відомо, що в Північній Африці, звідки прийшли гуанчі, мови свисту були поширені серед багатьох народностей.

Особливо широко мовою свисту користувалися в 40-і та 50-і роки минулого століття.

“За старих часів, коли в горах починалися пожежі, що часто трапляється на острові, нас усіх евакуювала поліція”, – розповідає Ліон Родрігес, старий з хрипким голосом курця.

За його словами, людей ніхто не питав, їх просто саджали на вантажівки і відвозили в місто на той час, поки гасили пожежу.

І пастухи пересвистувалися між собою, попереджаючи про небезпеку – мовляв, поліція виїхала, треба ховатися. Ніхто, крім пастухів і деяких місцевих жителів, цієї мови не розумів. Звістка про небезпеку розносилася по всьому острову дуже швидко.

Мова свисту стала занепадати в кінці 50-х років, коли через економічну кризу безліч його носіїв – або сільбадорів, як їх називали по-іспанськи, – емігрували до Венесуели і на Тенеріфе.

Але швидкий розвиток спочатку дорожньої мережі, а потім і мереж мобільного зв’язку, призвело до того, що мова сільбо Гомеро втратила свою практичну цінність.

До кінця 90-х років інтерес до цієї мови став відроджуватися, хоча багато місцевих ставилися до нього зневажливо, вважаючи його мовою бідних селян.

Щоб мова не зникла, в 20-му столітті влада острову Ла Гомера зобов’язувала вивчати сільбо Гомеро всіх школярів. Як показало дослідження 2004-2005 року, місцеві жителі сприймають “слова” свистячого мови тими ж центрами мозку, які використовуються для розуміння звичайної мови. У 2009 році ця мова була оголошена спадщиною ЮНЕСКО.

Автор статі, Сергій Войналович

Не свисти…або свисти по ділу! обновлено: Жовтень 8, 2019 автором: azurit